Що означає «синдром хорошої дівчинки»?
«Синдром хорошої дівчинки» — побутова назва для поведінки, у якій схвалення інших поступово стає важливішим за власну згоду, втому, незадоволення або бажання.
Людина часто погоджується, уникає відкритої незгоди, намагається нікого не засмутити, багато контролює себе і довго думає про те, як її оцінили.
Сам термін не є психологічним діагнозом. Він лише зручно описує знайомий багатьом сценарій: бути «хорошою» означає не створювати проблем, не злитися, не відмовляти і не розчаровувати.
Коротко про головне
- Доброта і турбота не заважають мати власну думку, відмовляти і ставити межі.
- Проблеми частіше починаються, коли згода стає автоматичною, а чужа образа переживається як власна провина.
- Постійна потреба подобатися всім може поєднуватися із залежністю самооцінки від зовнішнього схвалення.
- Такий спосіб поведінки може формуватися в різних обставинах. Одного універсального пояснення для всіх немає.
- Зміни починаються з простих речей: помітити власну реакцію, взяти паузу, назвати бажання і витримати, що іншій людині ваша відповідь може не сподобатися.
Колега просить залишитися після роботи. Ви вже втомлені і маєте свої плани, але чуєте себе: «Добре, я зроблю».
Партнер мовчить і виглядає роздратованим. Ще нічого не сталося, а ви вже перебираєте в голові останню розмову: «Може, я щось сказала не так?»
У ресторані приносять іншу страву. Ви не хочете її їсти, але відповідаєте: «Все добре».
У кожній із цих ситуацій людина може залишатися ввічливою і турботливою. Різницю створює те, чи є в її рішенні місце для власного «хочу» і «не хочу».
7 ознак, які часто повторюються
Окремий епізод мало про що говорить. Набагато цікавіше помітити, які ситуації повторюються і що зазвичай відбувається після них.
Ви можете відповісти «так» раніше, ніж встигнете перевірити, чи справді хочете погодитися.
Лише пізніше з’являються втома, роздратування або думка: «Навіщо я знову погодилася?»
Колега просить доробити звіт у п’ятницю ввечері. У вас квитки в театр і ви вже виснажені.
Відповідь звучить швидко: «Звісно, без проблем».
Через годину ви вже злитеся і на колегу, і на себе.
Чужа втома, мовчання або роздратування легко сприймаються як сигнал: потрібно терміново щось виправити.
Партнер приходить додому похмурим.
Замість простого «Що сталося?» у голові вже крутиться: «Він сердиться на мене? Я щось зробила?»
Відкрита різниця у поглядах може викликати більше напруження, ніж сама ситуація.
Тоді простіше сказати: «Мені все одно» або погодитися з чужим рішенням.
Вам приносять не те замовлення.
Офіціант питає, чи все гаразд. Ви відповідаєте: «Так, дякую», хоча хотіли б попросити заміну.
Незадоволення є, але говорити про нього прямо складно.
Воно може проявлятися довгими внутрішніми діалогами, образою, відстороненням або різким вибухом уже після того, як терпіння закінчилося.
Вас несправедливо критикують на роботі. У розмові ви мовчите.
Увечері подумки повертаєтеся до цієї сцени і придумуєте, що хотіли б відповісти.
Чужа реакція швидко впливає на ставлення до себе.
Похвала додає впевненості. Нейтральний тон, критика або відсутність подяки запускають сумніви.
Ви добре виконали великий проєкт.
Керівник просто прийняв результат без особливого коментаря.
Увечері з’являється думка: «Напевно, він незадоволений».
Багато сил йде на те, щоб не залишити жодного приводу для невдоволення.
Помилка сприймається болісніше, коли за нею одразу стоїть страх чужої оцінки.
Перед приходом гостей ви кілька годин прибираєте квартиру, хоча вона вже чиста.
Усередині звучить: «Що вони подумають, якщо щось буде неідеально?»
Якщо роками спочатку враховувати бажання інших, власні можуть звучати дедалі тихіше.
На прості питання «Куди ти хочеш піти?» або «Що тобі подобається?» відповідь часто: «Мені все одно».
Ви майже завжди дивитеся те, що обрав партнер, їдете туди, куди хоче він, або погоджуєтесь на близькість, хоча зараз її не хочеться.
Чому ми мовчимо, коли щось не влаштовує?
Іноді людина чудово розуміє, що їй не подобається. Складність виникає у момент, коли потрібно сказати про це іншому.
У голові швидко з’являються можливі наслідки: він образиться, вона розсердиться, почнеться суперечка, мене назвуть егоїсткою, стосунки зіпсуються.
І тоді замість «мені це не підходить» звучить «нічого страшного».
У психологічних дослідженнях частину такої поведінки описують терміном self-silencing. Йдеться про схильність приховувати власні думки, потреби або незгоду заради збереження стосунків чи уникнення конфлікту.
У дослідженні 604 студентів self-silencing був позитивно пов’язаний із депресивною симптоматикою в різних гендерних та етнічних групах. Саме дослідження було кореляційним, тому причинний висновок із нього робити не можна.
- Що саме мене не влаштувало?
- Що я хотіла / хотів сказати?
- Що сказала / сказав насправді?
- Якої реакції іншої людини я очікувала / очікував?
- Що було найважче витримати в цій ситуації?
Коли чужа оцінка стає занадто важливою
Майже кожному приємно чути схвалення. Ми живемо серед людей, тому чужа думка природно має значення.
Складніше, коли вона починає визначати власну цінність.
Тоді невдоволення іншої людини сприймається не просто як її реакція. Воно легко перетворюється на висновок: «Я зробила щось погане» або навіть «зі мною щось не так».
Crocker та колеги досліджували, на чому люди будують самооцінку. У вибірці 1418 студентів схвалення інших було одним із семи окремих джерел, від яких могла залежати самооцінка.
Є різниця між думкою:
«Моїй подрузі не сподобалося моє рішення»
і:
«Якщо їй не сподобалося моє рішення, я погана подруга».
Коли помилка здається небезпечною
Перфекціонізм теж може бути частиною цього сценарію.
Особливо тоді, коли людина відчуває, що оточення чекає від неї майже безпомилковості.
У психології для цього використовують поняття socially prescribed perfectionism — переконання, що інші висувають дуже високі вимоги і оцінюють, наскільки добре ви їм відповідаєте.
У дослідженні молодих дорослих цей вид перфекціонізму був пов’язаний із самооцінкою, що залежала від схвалення інших та порівняння себе з оточенням.
Саме бажання добре виконувати роботу ще нічого не говорить про психологічну проблему.
Звернути увагу можна на інший момент: що відбувається після помилки?
«Я зробила не дуже вдало» переживається зовсім інакше, ніж «тепер усі побачать, що я недостатньо хороша».
Чому звичка бути зручною закріплюється?
Однакова поведінка може мати різну історію.
Комусь знайоме дитинство, де за незгоду сварили або переставали розмовляти.
Хтось навчився уникати конфліктів уже в дорослих стосунках.
Для когось сильну роль відіграють культурні уявлення про те, якою має бути «хороша жінка».
Якщо після відмови регулярно починалися сварки, холодність або покарання, поступливість могла стати звичним способом зберігати спокій.
Тоді позитивна реакція іншої людини дає відчуття: «зі мною все добре», а критика швидко це відчуття руйнує.
У деяких сім’ях і культурах жіночу злість, амбіційність або пряме «ні» засуджують сильніше, ніж ті самі прояви у чоловіків.
Дівчинка може багато разів чути: «будь мудрішою», «не сперечайся», «не будь егоїсткою», «поступися».
Іноді простіше погодитися, ніж провести десять хвилин поруч із людиною, яка ображена або сердиться.
Згода швидко знижує напруження. Саме тому вона легко перетворюється на автоматичну реакцію.
Якщо будь-яка незгода сприймається як нелояльність, холодність або загроза стосункам, говорити прямо стає набагато важче.
Слово fawn часто використовують у популярній травма-орієнтованій літературі для поведінки, спрямованої на умиротворення потенційно небезпечної людини.
Цей термін не варто використовувати як універсальне нейробіологічне пояснення будь-якої поступливості.
Людина може погоджуватися з дуже різних причин, і далеко не кожне people-pleasing свідчить про травматичну реакцію.
Де турбота, а де відмова від себе
Турбота про близьких включає компроміси. У живих стосунках ми іноді робимо те, чого самі не обрали б.
Значення має частота і свобода вибору.
Якщо поступитися можна, але так само можна відмовитися, простору у стосунках значно більше.
| Ситуація | Коли доводиться бути зручною | Коли є місце і для себе |
|---|---|---|
| Прохання | Згода з’являється майже автоматично. Відмова викликає сильну провину. | Можна подумати, перевірити сили і після цього погодитися або відмовити. |
| Конфлікт | Власна позиція швидко відсувається, аби лише припинилася суперечка. | Можна вислухати іншого і залишитися при своїй думці. |
| Чужий настрій | З’являється потреба негайно заспокоїти, розвеселити або знайти свою провину. | Можна поцікавитися, що сталося, і не брати повну відповідальність за чужий стан. |
| Критика | Критичний коментар швидко перетворюється на сумнів у власній цінності. | Можна почути критику, обдумати її і вирішити, що з неї справді стосується вас. |
| Втома | Відпочинок відкладається, якщо комусь ще щось потрібно. | Власні сили враховуються разом із потребами близьких. |
Як почати поводитися інакше
Великий перелом рідко відбувається після однієї сміливої розмови.
Зазвичай зміни складаються з десятків маленьких моментів, у яких з’являється кілька секунд між проханням і відповіддю.
Не обов’язково відповідати одразу.
«Я подивлюся свій розклад і напишу тобі».
Коротка пауза дає час зрозуміти, чи є у вас бажання і можливість погодитися.
Обрати інший ресторан. Попросити замінити страву. Сказати, який фільм хочеться подивитися.
Так формується досвід: моя думка може звучати вголос.
Людина може засмутитися через вашу відмову.
Після цього можна поговорити, вислухати її, пояснити свою позицію.
Відмова не зобов’язує негайно зробити так, щоб усі знову були задоволені.
Злість часто стає помітною вже після десятої поступки.
Спробуйте ловити слабші сигнали: роздратування, напруження, небажання, думку «я знову цього не хочу».
«Сьогодні я не можу».
«Мені це не підходить».
«Я хочу інакше».
«Я подумаю і відповім пізніше».
Довге виправдання часто з’являється саме тоді, коли відмова здається недостатньо законною сама по собі.
Скільки часу я готова на це витратити?
Чи маю зараз сили?
Я погоджуюся добровільно чи через страх чужої реакції?
Раз на день помічайте прохання або ситуацію, де перша реакція — погодитися.
Перед відповіддю поставте собі три питання:
- Що я зараз хочу?
- Чи маю я сили на це?
- Що я відповіла / відповів би, якби не потрібно було уникати чужого невдоволення?
Як це перетинається зі співзалежністю
У співзалежних стосунках часто багато уваги спрямовано на стан іншої людини.
Як він себе почуває? Чи не образився? Чи все з ним добре? Що ще зробити, щоб стало спокійніше?
На цьому тлі автоматична згода, страх конфлікту, надмірна відповідальність і складність відмовити можуть посилювати один одного.
Тому тема «хорошої дівчинки» часто перетинається з темою меж і співзалежності, хоча ці поняття не є синонімами.
Для самостійної роботи з межами, рятуванням, автоматичною згодою і надмірною орієнтацією на іншу людину я підготувала два формати.
Практикум для тих, хто часто ставить потреби іншої людини попереду власних і хоче краще помічати себе у стосунках.
Повний комплект для роботи з особистими межами, відмовою, рятуванням, складними розмовами і звичкою постійно стежити за потребами іншого.
До комплекту входять «Повернення до себе», «Межі без провини», трекер «Фокус на себе», картки «Слова для меж» і чекліст «Перед складною розмовою».
Як із цим працювати в терапії?
Людина часто добре знає всі правильні поради: «треба казати ні», «треба ставити межі», «треба думати про себе».
А потім з’являється конкретна людина, конкретне прохання і знайома відповідь: «Добре».
У терапії цікаво дослідити саме цей момент.
Що відбувається, коли інша людина чогось хоче від вас?
Що ви відчуваєте, коли вона залишається незадоволеною?
Що хочеться сказати вголос, але слова зупиняються?
Як ви помічаєте свою втому, злість або небажання?
У гештальт-підході така робота відбувається через конкретний досвід у контакті. Людина поступово краще розрізняє, що вона відчуває, чого хоче, де погоджується добровільно, а де втрачає можливість вибору.
Гештальт-терапія з Мартою Ганжалою.
55 хвилин · 75 €
Дізнатися про терапіюЄ ситуації, де людина погоджується не через звичку бути «хорошою», а тому що реально боїться наслідків.
Погрози, фізичне насильство, сексуальний примус, переслідування, контроль грошей, пересування або контактів потребують іншого підходу.
У такій ситуації пріоритетом стає безпека. Порада «просто навчіться говорити ні» може бути недоречною.
Часті запитання
Хіба бути доброю — це погано?
Ні. Доброта, емпатія і готовність допомагати можуть бути важливою частиною близьких стосунків.
Складність з’являється, коли допомога майже завжди відбувається за рахунок власних сил, бажань або можливості відмовитися.
Якщо я почну відмовляти, я стану егоїсткою?
Відмова сама по собі нічого не говорить про егоїзм.
У здорових стосунках у двох людей є свої бажання, обмеження і право не погоджуватися.
Як почати, якщо дуже страшно сказати «ні»?
Почати можна з менш напружених ситуацій.
Наприклад, не купувати товар після консультації, попросити замінити неправильне замовлення або сказати друзям, куди сьогодні хочете піти саме ви.
Асертивність можна тренувати. В одному дослідженні 69 студентів восьмитижневий тренінг підвищив показники асертивності й самооцінки, хоча задоволеність міжособистісною комунікацією суттєво не змінилася.
Чи може постійне приховування незгоди впливати на психологічний стан?
Дослідження self-silencing знаходили зв’язок із депресивною симптоматикою.
Кореляція не доводить, що саме така поведінка є причиною депресії. На психологічний стан одночасно впливають багато факторів.
Як це може проявлятися на роботі?
Людині може бути складно відмовитися від додаткового завдання, сказати про перевантаження, попросити про допомогу або відкрито не погодитися з рішенням керівника.
Конкретні наслідки залежать від роботи, колективу і самої ситуації.
Чи всі від мене відвернуться, якщо я змінюся?
Передбачити реакцію конкретних людей неможливо.
Комусь нові межі можуть не сподобатися. Інші люди досить швидко звикають до того, що у вас є власна думка і можливість відмовитися.
Чи все це йде з дитинства?
Ранній досвід може впливати на спосіб будувати стосунки, але він не дає єдиного пояснення для кожної людини.
Велике значення можуть мати і пізніші стосунки, соціальне середовище, гендерні очікування, досвід конфліктів і звичні способи справлятися з напруженням.
Джерела
«Синдром хорошої дівчинки» не є офіційним діагностичним поняттям. Наукові джерела нижче стосуються окремих процесів, які можуть бути пов’язані з описаною поведінкою: self-silencing, залежності самооцінки від зовнішнього схвалення, перфекціонізму та асертивності.
- Gratch L. V., Bassett M. E., Attra S. L. (1995). The Relationship of Gender and Ethnicity to Self-Silencing and Depression Among College Students. Psychology of Women Quarterly, 19, 509–515. DOI: 10.1111/j.1471-6402.1995.tb00089.x.
- Crocker J., Luhtanen R. K., Cooper M. L., Bouvrette A. (2003). Contingencies of Self-Worth in College Students. Theory and Measurement. Journal of Personality and Social Psychology, 85(5), 894–908. PMID: 14599252. DOI: 10.1037/0022-3514.85.5.894.
- Hill A. P., Hall H. K., Appleton P. R. (2011). The Relationship Between Multidimensional Perfectionism and Contingencies of Self-Worth. Personality and Individual Differences, 50(2), 238–242. DOI: 10.1016/j.paid.2010.09.036.
- Lin Y. R., Shiah I. S., Chang Y. C., Lai T. J., Wang K. Y., Chou K. R. (2004). Evaluation of an Assertiveness Training Program on Nursing and Medical Students' Assertiveness, Self-Esteem, and Interpersonal Communication Satisfaction. Nurse Education Today, 24(8), 656–665. PMID: 15519449. DOI: 10.1016/j.nedt.2004.09.004.
