Що таке РХП і чому це зовсім не про силу волі?
Ми звикли думати, що достатньо «просто взяти себе в руки» — і все налагодиться. Що розлади харчової поведінки (РХП) — це питання слабкості, лінощів або відсутності самоконтролю. Нас так вчили. Так часто каже суспільство.
Але правда зовсім інша.
Розлади харчової поведінки — це спосіб жити, коли інакше не виходить. Це не про характер. І не про дисципліну. Це про біль, про самотність, про втрату контакту з собою. І про їжу, яка на якийсь час стає єдиним, що можна контролювати.
Ми боремося з собою. Ми ламаємо себе. Ми намагаємося примусити себе їсти менше, більше, не їсти взагалі — аби хоч якось справлятися з тим, що насправді важко витримати всередині.
І ось що важливо: сила волі тут безсила. Бо причина — не в їжі. Причина — в тому, що їжа стала мовою. Вона говорить те, що ти, можливо, не наважуєшся сказати. Вона дає полегшення, коли емоції здаються нестерпними.
Що таке РХП і чому це зовсім не про силу волі?
Ми звикли думати, що достатньо «просто взяти себе в руки» — і все налагодиться. Що розлади харчової поведінки (РХП) — це питання слабкості, лінощів або відсутності самоконтролю. Нас так вчили. Так часто каже суспільство.
Але правда зовсім інша.
Розлади харчової поведінки — це спосіб жити, коли інакше не виходить. Це не про характер. І не про дисципліну. Це про біль, про самотність, про втрату контакту з собою. І про їжу, яка на якийсь час стає єдиним, що можна контролювати.
Ми боремося з собою. Ми ламаємо себе. Ми намагаємося примусити себе їсти менше, більше, не їсти взагалі — аби хоч якось справлятися з тим, що насправді важко витримати всередині.
І ось що важливо: сила волі тут безсила. Бо причина — не в їжі. Причина — в тому, що їжа стала мовою. Вона говорить те, що ти, можливо, не наважуєшся сказати. Вона дає полегшення, коли емоції здаються нестерпними.
Як РХП стає частиною життя
Іноді ми не помічаємо, як це починається. Можливо, спершу просто пробуємо якусь дієту, «трохи схуднути». Можливо, починаємо їсти на емоціях — коли сумно, страшно, самотньо. Потім це закріплюється. Бо працює.
З’їсти щось, коли важко — це швидкий спосіб відчути полегшення. Відмовити собі в їжі — це спосіб відчути, що я хоча б щось контролюю, коли все навколо валиться. Але за цим завжди ховаються справжні потреби. Про них просто незвично говорити.
Я бачу, як багато людей роками живуть у війні з їжею. З собою. З тілом. Вони соромляться, зляться на себе, пробують ще жорсткіші обмеження. Але це замкнене коло.
Як РХП стає частиною життя
Іноді ми не помічаємо, як це починається. Можливо, спершу просто пробуємо якусь дієту, «трохи схуднути». Можливо, починаємо їсти на емоціях — коли сумно, страшно, самотньо. Потім це закріплюється. Бо працює.
З’їсти щось, коли важко — це швидкий спосіб відчути полегшення. Відмовити собі в їжі — це спосіб відчути, що я хоча б щось контролюю, коли все навколо валиться. Але за цим завжди ховаються справжні потреби. Про них просто незвично говорити.
Я бачу, як багато людей роками живуть у війні з їжею. З собою. З тілом. Вони соромляться, зляться на себе, пробують ще жорсткіші обмеження. Але це замкнене коло.
Чому в даному випадку недоцільно говорити про силу волі ?
Тому що сила волі бореться з симптомом, а не з причиною. Це як намагатися заглушити пожежу димом. Ми змушуємо себе їсти менше, змушуємо не їсти взагалі, змушуємо контролювати кожен грам — але тіло завжди повертає нас до реальності.
Бо проблема — не в їжі. Проблема — у відсутності контакту з собою, з власними почуттями, з тілом, яке ми навчилися не чути.
Саме тому я запрошую тебе на просту, але дуже важливу зустріч із собою. У безпечному просторі. У терапії.
Моя робота — бути поряд, коли ти тільки вчишся чути, чого тобі насправді хочеться. Коли з’являється можливість помітити: не їжа — ворог. Вороги — це сором, провина, жорсткість до себе, які ти носиш у собі вже багато років.
Чому в даному випадку недоцільно говорити про силу волі ?
Тому що сила волі бореться з симптомом, а не з причиною. Це як намагатися заглушити пожежу димом. Ми змушуємо себе їсти менше, змушуємо не їсти взагалі, змушуємо контролювати кожен грам — але тіло завжди повертає нас до реальності.
Бо проблема — не в їжі. Проблема — у відсутності контакту з собою, з власними почуттями, з тілом, яке ми навчилися не чути.
Саме тому я запрошую тебе на просту, але дуже важливу зустріч із собою. У безпечному просторі. У терапії.
Моя робота — бути поряд, коли ти тільки вчишся чути, чого тобі насправді хочеться. Коли з’являється можливість помітити: не їжа — ворог. Вороги — це сором, провина, жорсткість до себе, які ти носиш у собі вже багато років.
З чого почати?
- Спитай себе: що я насправді хочу, коли мені здається, що я хочу їсти
- Помічай, у яких ситуаціях посилюється бажання контролювати їжу.
- Дозволь собі підтримку. Це не поразка. Це турбота про себе.
З чого почати?
- Спитай себе: що я насправді хочу, коли мені здається, що я хочу їсти
- Помічай, у яких ситуаціях посилюється бажання контролювати їжу.
- Дозволь собі підтримку. Це не поразка. Це турбота про себе.
Психолог Марта Ганжала. Послуги психолога. Жіночі кемпи. Трансформаційні ігри