Ідентичність у міграції: як не загубити себе на новому місці

Переїзд — це не лише зміна міста чи мови. Це зміна контексту, у якому ти звик розуміти, хто ти.

У країні, де тебе не впізнають і не «зчитують» за одягом, мовою чи жартами, ідентичність починає хитатись: 

  • Хто я тут?
  • Якою мене бачать?
  • Чи впізнаю себе у цій новій реальності?

Це питання не філософські — вони впливають на психологічну стабільність, здатність будувати стосунки, відчувати свою цінність.

Що таке РХП і чому це зовсім не про силу волі?

Ми звикли думати, що достатньо «просто взяти себе в руки» — і все налагодиться. Що розлади харчової поведінки (РХП) — це питання слабкості, лінощів або відсутності самоконтролю. Нас так вчили. Так часто каже суспільство.

Але правда зовсім інша.

Розлади харчової поведінки — це спосіб жити, коли інакше не виходить. Це не про характер. І не про дисципліну. Це про біль, про самотність, про втрату контакту з собою. І про їжу, яка на якийсь час стає єдиним, що можна контролювати.

Ми боремося з собою. Ми ламаємо себе. Ми намагаємося примусити себе їсти менше, більше, не їсти взагалі — аби хоч якось справлятися з тим, що насправді важко витримати всередині.

І ось що важливо: сила волі тут безсила. Бо причина — не в їжі. Причина — в тому, що їжа стала мовою. Вона говорить те, що ти, можливо, не наважуєшся сказати. Вона дає полегшення, коли емоції здаються нестерпними.

Що саме змінюється?

  • Соціальні ролі. Там ти була фахівчинею, мамаю, «своєю». Тут — новенька, «та, що не з цієї культури».

  • Мова і вираження себе. Новою мовою важко звучати глибоко. Складно жартувати, емоційно реагувати. Ти ніби втрачаєш себе в спрощеній версії.

  • Місце в суспільстві. Ідентичність — це не лише «хто я», а й «де я». Переїзд вибиває з контексту — і ніби забирає відображення.

Як РХП стає частиною життя

Іноді ми не помічаємо, як це починається. Можливо, спершу просто пробуємо якусь дієту, «трохи схуднути». Можливо, починаємо їсти на емоціях — коли сумно, страшно, самотньо. Потім це закріплюється. Бо працює.

З’їсти щось, коли важко — це швидкий спосіб відчути полегшення. Відмовити собі в їжі — це спосіб відчути, що я хоча б щось контролюю, коли все навколо валиться. Але за цим завжди ховаються справжні потреби. Про них просто незвично говорити.

Я бачу, як багато людей роками живуть у війні з їжею. З собою. З тілом. Вони соромляться, зляться на себе, пробують ще жорсткіші обмеження. Але це замкнене коло.

Що таке криза ідентичності?

Це стан, коли звичні уявлення про себе перестають працювати. Людина почувається «розмазаною», розгубленою, не здатною зрозуміти, чого вона хоче, хто вона така, де її місце.

Можливі симптоми:

  • Відчуття «я не належу ніде»

  • Втрата сенсів, мотивації, інтересу до себе

  • Перфекціонізм або апатія

  • Постійне порівняння себе з «тутешніми»

  • Внутрішній сором за «неправильність»

Це — не слабкість. Це природна реакція психіки на зміну культурного середовища.

Я працюю саме з такими темами. Створюю простір, де можна бути собою — без сорому, без боротьби, без вимоги «бути правильним».
Тут твої почуття — це не проблема, їх не треба ховати. Тут міграція не знецінює тебе, а стає можливістю пізнати себе глибше.

Якщо відгукується — можеш звернутися до мене.
Можливо, саме ця розмова стане тим кроком, який допоможе тобі більше не залишатися наодинці в цій історії.

Чому в даному випадку недоцільно говорити про силу волі ?

Тому що сила волі бореться з симптомом, а не з причиною. Це як намагатися заглушити пожежу димом. Ми змушуємо себе їсти менше, змушуємо не їсти взагалі, змушуємо контролювати кожен грам — але тіло завжди повертає нас до реальності.

Бо проблема — не в їжі. Проблема — у відсутності контакту з собою, з власними почуттями, з тілом, яке ми навчилися не чути.

Саме тому я запрошую тебе на просту, але дуже важливу зустріч із собою. У безпечному просторі. У терапії.

Моя робота — бути поряд, коли ти тільки вчишся чути, чого тобі насправді хочеться. Коли з’являється можливість помітити: не їжа — ворог. Вороги — це сором, провина, жорсткість до себе, які ти носиш у собі вже багато років.

Оберіть час для першої консультації

Формат консультацій: онлайн на платформах Zoom, Telegram, FaceTime. У тривалій роботі рекомендована кількість — одна зустріч на тиждень у стабільний, закріплений за вами, день та час.

Форма запису на консультацію

Як підтримати себе?

1. Називати досвід словами

Те, що з тобою відбувається, має назву. Це не «зі мною щось не так», це досвід акультураційного стресу, кризи ідентичності, розриву прив’язаностей.

2. Повернути собі голос

Пиши, говори, записуй аудіо — будь-якою мовою. Твоя історія важлива. У тебе є право бути почутою, навіть якщо ще важко знайти точні слова.

3. Будувати «міст»

Не намагайся відразу стати «своєю». Не заперечуй своїх коренів. Створи свій гібридний простір — з елементів старого і нового. Це не зрада — це нова автентичність.

4. Шукати стосунки, де ти — не «мігрант», а людина

Уважні, приймаючі стосунки — простір, де ідентичність може відновлюватися. Це можуть бути друзі, групи, психологічна підтримка.

З чого почати?

  • Спитай себе: що я насправді хочу, коли мені здається, що я хочу їсти
  • Помічай, у яких ситуаціях посилюється бажання контролювати їжу.
  • Дозволь собі підтримку. Це не поразка. Це турбота про себе.
 2025
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(C) 2025